Симфонія літа

🌞 Спекотне літо, ставок і гребля. На ній гніздилася старезна верба, що терпіла нас, немов пташенят. Іноді я перебігав греблею наверх, до пшеничного поля. Дарма, що ноги до колін в пилюці; дарма, що сьогодні забув поснідати; дарма, що волосся від спеки пахло горілим — то тільки дорослим жарко, дітям ні.

Пробігаю кілька метрів і завмираю. Здається, ніби все життя провів у коробці і раптом вирвався на волю. Ти бачив, як випускають пташку із клітки? А рибку до річки? Дивно, але замість того, щоб чкурнути якомога далі, вони застигають в нерішучості. Така бажана свобода шокує їх. В них не було нічого і тут за мить їм дарують всі сторони світу.

Так і я, мов та пташка, смикаюсь то в один бік, то в інший, аж поки не завмираю. Вдихаю гаряче повітря, дивлюся в бездонне небо і… стаю полем. Безкрайнім жовтим полем. Хоча ні, край у ньому все ж таки є — стрічка лісу на горизонті.

🌾 Проходжу кілька кроків і гладжу колоски. Вони легенько вдаряються об мої долоні, немов молоточки піаніно, і я чую їхню музику. Мелодія з вітром вривається в душу, замружую очі і зникаю…

Симфонія літа.

До тями повертають довгі вусики остюків, що приємно лоскочуть мої долоні. Важкі від дозрілого зерна колоски неохоче розправляються і поле прощається зі мною, до наступного року. Скоро жнива.

💦 Від емоцій та спеки пересохло в роті і я спускаюся до криниці. Смак її води знає весь район, а можливо й пів області. До ледь помітного джерела неподалік траси завертають трактористи, та й усі, хто забажає напитися смаком літа. Знімаю з кілочка чашку, але набирати воду не поспішаю. Яким би не був спраглим, мені хочеться якомога довше побути в цьому моменті, саме тут, саме зараз.

Стаю на коліно, однією рукою спираюся на молоденьку вербичку і роздивляюся дно криниці: тоненькі корінці, що тріпочуть під натиском джерела, а поміж ними вирує своє життя, незвідане, таємниче. Нарешті наважуюся зачерпнути води. П’ю з такою насолодою, що не помічаю навіть, як облив сорочку. Дивлюся на дно чашки й так хочеться, аби та вода не закінчувалася ніколи.

🌿 Вузенький струмок розпрощався з криницею і побіг поміж осокою до ставка. А я подякував холодній водиці та й потупотів собі далі… за новими емоціями…