Не роздмухуй багаття проблем

В неприємній ситуації перш за все треба визнати — так, це трапилося. А якщо це трапилося, то з цим треба щось робити. І тут важливий момент — що саме?
• Робити що-небудь, аби не сидіти без діла?
Поганий варіант. Зазвичай від таких дій лише шкода.
• Нічого не робити, в надії, що минеться?
Варіант ще гірший.

А зробити в першу чергу треба все, щоб не роздути ще більших проблем! Словами пожежників, потрібно «локалізувати» халепу.

Передусім вдих-видих, і кілька разів; а потім витримати максимальну паузу — без рухів, дій, і бажано, навіть без думок. Тобто потрібно докласти всіх зусиль не на розв’язання проблеми, а на створення бездіяльного вакууму перед її вирішенням. Це можна назвати протидією «Роби вже щось! Чому стоїш?» Бо як показує досвід, саме той, хто стоїть, коли всі довкола метушаться, пропонує згодом найправильніші рішення.

Звісно, є виключення, коли на «подумати» немає часу і треба миттєво реагувати, але зазвичай це треба робити, коли кров і мозок перестануть кипіти.

От для прикладу — кіт застряг у загорожі; рідко т ке трапляється, але буває.
Оскільки в даному прикладі халепа не в тебе, а в кота, то припустимо, що кіт твій. Так ти будеш і мотивований, і розгублений одночасно.

Пауза перед початком рятувальних робіт потрібна для того, щоб оцінити власні ризики, як рятувальника. Якщо ти знаходишся з того ж боку, що й голова кота, то:
а) потрібні рукавиці, бо кіт пороздирає й покусає тобі руки, а коли звільниться, то й лице;
б) якщо немає поблизу рукавиць, а є можливість обійти огорожу, то ліпше так і зробити й почати рятування з боку хвоста. Так і безпечніше, і спокійніше, оскільки тебе не лякатимуть розлючені очі кота, тож і діяти будеш більш розсудливо.

Приклад жартівливий, але він чітко вказує на те, що не потрібно кидатися на проблему, щойно вона накинулася на тебе. Зазирни їй в очі, оціни противника, поглянь з різних боків, знайди слабкі місця.
Якщо халепа може потерпіти до ранку, то краще виспатися обом гарненько, а зранку вже вирішувати стосунки. Високий відсоток проблем, мов роса, зникають зі сходом сонця. Неодноразово перевірено на власному досвіді.

Одного разу я посварився зі своїм комп’ютером. Так-так, це не набір залізячок та проводів, в нього теж є душа. От якось він був не в настрої, чи то я щось не те з’їв, одним словом — не зійшлися. Програми глючать, комп висне, працювати не можливо.
Я звісно ж зціпив зуби і вперто намагався налагодити роботу. Так продовжувалося до опівночі, але спільної мови ми так і не знайшли: комп’ютер був на межі «синього екрана смерті», а я за крок до того, щоб його розтрощити.
Я все ж знайшов у собі сили піти спати.

Ранком комп’ютер ввімкнувся й запрацював, немов нічого й не трапилося. Багаття проблеми згасло. А якби я не витримав паузу і продовжив її вирішувати, не розуміючи, що саме трапилося, то міг би накликати біду. Багаття розгорілося б до виходу компа з ладу і потягло б за собою додаткові витрати часу та коштів. А якщо це машина для роботи, а не для ігор, то з кожним днем простою грошенята витікають, мов через іржаве відро.

І так у всьому. Майже кожна проблема здається нам більшою ніж є насправді. Ми просто її як слід не роздивилися. Але більша халепа в тому, що ми навіть невеличку проблемку здатні роздути до полум’я. От чого лише варте слово, яке розгорається до сварки з потрощеним посудом? А насправді просто хтось щось ляпнув до кота, а іншому здалося, що до нього.

А тоді, як у тому анекдоті:
— Чому у вас розтрощений посуд?
— Сварилися.
— А чому диван розламаний?
— Мирилися. (Тобто гасили полум’я проблеми)