Люблю осінь
Дуже люблю осінь.
А особливо, коли ще досить тепло, під ногами багато листя, але ще чимало й на деревах. Вітер не холодний, а ліпше, коли його і взагалі немає — вкрай чудово коли тихо. Тоді листочки по одному тихенько падають і ти дивишся, як вони повільно кружляють у повітрі й тобі хочеться, щоб вони якомога довше так кружляли і ніколи не долітали донизу.
А запах… Ні одна пора року так не пахне. Заходиш в ліс, повільно вдихаєш повітря і весь світ іде обертом. Смак осені розливається тілом, наповнює клітини меланхолією і ти сам стаєш тим лісом. Тобі вже все одно — хто ти, що ти, навіщо ти сюди зайшов. Ти хочеш жити цією свіжістю, цим духом, цим шарудінням листя під ногами.
Особливу чарівність мають осінні вечори. Це саме та пора, коли тобі вдень жарко і ти геть не хочеш брати з собою теплий одяг. А ввечері буває так прохолодно, що ти весь замерз і тільки й чути, як цокотять твої зуби, але… тобі добре, тобі так тепло на душі, що ти зовсім не хочеш тікати додому грітися, а навпаки, тобі хочеться… померзнути, тобі хочеться ще трішечки поцокотіти зубами і побути наодинці з… листям.
