Дідько телевізор і втрачений час

Історично склалося, що негативні емоції мають перевагу над позитивними.
У дуже далеких наших пращурів (ще волохатих і з дровеняками в руках) сенсом усього життя було добування їжі. Уявіть на мить — з одягу на вас лише шматок чиєїсь шкіри, а жували ви щось тиждень тому. Щоб знову побалувати себе м’ясом доведеться ще тиждень за ним побігати, але трапляється і навпаки — м’ясо може побігати за вами. По дорозі додому можуть напасти намахані хулігани та відібрати здобич. І навіть успішно діставшись з полювання до печери, ви маєте дуже мало шансів скуштувати вечерю — зграйка скажених спиногризів вмить роздере ваш трофей і знову сиди голодний.

Звідки ж тут візьмуться позитив і світлі думки.

“Дякуючи” минулому з його боротьбою за виживання, негативні емоції мають дуже потужну владу над нами. Людина підсвідомо отримує задоволення від плачу та горя інших. І це правда! Але найбільша халепа в тому, що ми постійно підживлюємо свої емоції тим лайном, що ллється з екрана. Чим більша трагедія в сюжеті, тим більше роззяв залипає перед телевізором. Ми свідомо підсилюємо владу негативу над нашим життям.
Якщо за півтори години перегляду хтось когось не віддубасив або не потягав за патли по городу, то цей фільм не заслуговує на нашу увагу. А якби ще й шматки м’яса летіли з екрана і кров плескала межи очі, то взагалі крутяк би був, такий собі хоррор 8D.

Біда! Велика біда!

Сюжетні лінії будуються навколо зброї, насилля, криміналу… Сцени до дідька насичені злом, пияцтвом, наркотою, зрадами… Далі по тексту хочеться запустити кілометровий потік ненормативної лексики, але ж ми за позитив, правда?
Свідомістю ми розуміємо, що фільм лише вигадка, але для підсвідомості все побачене і почуте правда. Мозок не бачить різниці між екраном і реальним життям, адже інформація через очі потрапляє до сірої речовини єдиною картинкою, в якій телевізор лише частина зображення. Іншими словами, мозок абсолютно однаково реагує як на події з реального життя, так і на проносні маси з телевізора.
Якщо в черговому мега популярному блокбастері когось безжально насильничають, то в підсвідомість потрапить саме ця сцена, але вже без екрана телевізора, в чистому вигляді та й ще прикрашена нашими емоціями.

Для мозку весь вхідний мотлох — істина!

Тільки уявіть на хвильку що відбувається — ви подивилися ввечері “афігєнний серіальчик”, в якому трьох пристрелили, одного згодували песикам, а п’яну дівку викинули на ходу з машини в реп’яхи й вона ще довго волала “Ой, лишенько! Ой, лишенько!”. Вітаю — ви щойно впустили в душу частку зла, тривоги, депресії та розширили загальний обсяг негативу. А це не проходить безслідно.
Руйнівні емоції осідають в нас, як пил сільської дороги на білій сорочці, а кожен автомобіль (фільм), що проноситься мимо, тільки додає бруду. Сорочку можна випрати або ж купити нову, але що робити з душею… З часом вона перенасититься негативом фільмів і вже не залишиться місця для позитиву…

Як результат — все зло перекочовує з екрана в реальність. Виходите на вулицю і ловите біду за бідою: несподівана злива, погнали в шию з роботи, напала “швидка Настя” (діарея, хто не в курсі)… І немає кінця й краю тим халепам. Вже навіть перестає радувати коханий телевізор.

А трапилася дуже проста річ — події серіалів і фільмів тишком-нишком почали мігрувати в ваше реальне життя. Побачене на екрані відклалося в підсвідомості і з часом матеріалізувалося на вашому життєвому шляху. Звичайно в іншому вигляді і не в тому ракурсі, але однакове за вмістом: якщо “зло”, то отримуй зло, якщо “горе”, то очікуй горя. Подібне притягує подібне!
Це не означає, що після перегляду лише одного екшена про гвалтівника Дідька Волохатого сьогодні ж увечері він вискочить з чагарників і почне вас насильничати. Але якщо ви систематично, день за днем будете пакувати свої мізки лайном про цього супергероя, то в рази зросте вірогідність того, що він все-таки вас виловить і агресивно відмає.
Зомбоящику потрібен глядач, щоб напхати його рекламою й продати всякий непотріб. Зомбоящику потрібен глядач, щоб запакувати його депресивними новинами й сопливими серіалами. І побільше, побільше крові, насильства, тривоги…

Навіщо?

А щоб глядач боявся! Так, саме боявся. Адже постійне вливання в мізки негативу з часом розвиває відчуття агресії та страху. І якщо перше проявляється в одиниць, то друге закрадається в душі переважної більшості. З часом людина займає пасивну життєву позицію: небажання змінити роботу на кращу, страх відкрити власну справу й висловити свою думку, відсутність хобі та абсолютне небажання щось робити. Зароджується апатія і повна відчуженість до реальності.

Яка мета такого зомбування?

А щоб ти вріс в диван і не висовувався. Чим менше люду бродить по вулицях, тим краще. Чим менше люду намагається думати, тим краще. Чим більше люду боїться, тим краще. А чим сильніше натовп боїться, тим легше ним керувати. Через екран телевізора можна зробити що завгодно: і лайно продати як золото, і брехню видати за правду, і навіть Дідька зробити Богом.

Ой лишенько! Що ж робити?

Припиніть нарешті дивитися ту гидоту! Живіть тим життям, що навколо вас — справжнім, реальним і головне — своїм! Поверніть із заяложеного шляху пітьми та зла на вузеньку стежку світла і добра. Прямо зараз візьміть себе в руки (або ж під руки) і вирішіть раз і назавжди не дивитися той мерзенний телематеріал, який викликає лише негативні емоції.
Або просто викиньте свій телевізор у вікно, тільки подивіться спочатку чи не влаштував хтось собі під вікном туалет. Уявляєте, сидить собі людина, думку думає, ніхто його не бачить за кущами. А тут бац — телик на голову… 42 дюйми… чорний…
Але що ж робити, коли вам все-таки довелося спостерігати за телеекраном поза волею, примусово? Ну буває таке. Наприклад, вас прив’язали руками й ногами до крісла і під страхом бути вигнаним на стадіон змусили дивитися гостросюжетний екшн “Тьотя Мотя теж ридає”?
В таких випадках намагайтеся бути холодним спостерігачем. Просто дивіться і все, не впускайте події з екрана в душу. Включіть пофігізм. Сприймайте побачене як щось тимчасове і неважливе. Якщо фільм не викличе таких емоцій, як хвилювання, переживання, злість, то все в порядку, неприємності вас минули. Негатив до цілі не влучив! Тру-ла-ла!

Також є езотеричний спосіб позбутися залежності від підступного зомбоящика: уявіть як він підіймається з тумбочки, повільно пропливає мимо вас, набирає швидкість і вилітає в астрал. Все, його більше немає!
Ага? Паніка? Страшно без телика? Таке відчуття, ніби перекрили повітря, газ, воду і наступили на кадик? Як же так? У вас з ним було кохання, “інтимні” зв’язки…
Дійсно, були зв’язки, тільки не взаємні, а односторонні. Так так, саме односторонні — він підступно вас мав. Щодня, щогодини, щохвилини він робив з вами все, що хотів, а ви щасливі валялися на дивані і навіть не підозрювали, як вас використовували. Ви жили у штучній реальності, у світі пробірок з приготованими емоціями на кожен день — сьогодні випий сліз, завтра вип’єш зла, а післязавтра поласуєш горем.

А реальне життя, не загиджене депресивними фільмами й серіалами, таке прекрасне. Ви самі пишете сценарій свого щастя, здобуваєте перемоги, будуєте свій шлях до успіху.

На дивані ви тільки існуєте. Тож підійміться нарешті з нього щоб жити!