
5 причин брати приклад з дитини
У цій статті піде мова про крихіток з чистою і світлою свідомістю, яку ще не встигли зіпсувати “розумні” дорослі. Це діти до п’яти років, у старших вже відчувається рука “правильного” виховання. Щойно з’являється на світ це ангельське створіння, як на нього миттю насідають ті, хто знаходиться поряд, з наміром навчити жити. Як правило, це виражається в крилатій затертій фразі: “Я ж хочу як краще”. А може… для дитини буде краще не заважати їй розвиватися самій. Чомусь більшість не допомагає дітям шукати свій шлях, а лише нав’язують власний. А який життєвий шлях у більшості:
- нереалізовані мрії та плани — хотіли стати художником, а стали юристом, престижніше все-таки (батьки сказали);
- все життя пропрацювали на виробництві, та як підсумок — існування на межі бідності;
- постійні сварки та абсолютне непорозуміння в сім’ї;
- життя за чужими правилами;
- стан здоров’я прямо залежить від мішка медикаментів, який ми дбайливо зберігаємо під ліжком.
Чому ж ми навчимо свого сина чи онука? Писати, читати — так; бути успішним — ні; бути здоровим — ні; знайти СВІЙ! шлях в житті — ніколи.
Звичайно ж, все сказане може здатися перебільшенням, але чому ж тоді навколо стільки дорослих, незадоволених своїм життям? Варіант перший: пробували — не вийшло. Варіант другий: не пробували — лінуються або бояться. Варіант третій: живуть не своїм життям — йдуть по нав’язаному батьками-друзями-родичами шляху, йдуть за чужою мрією. Йдуть не туди…
Давайте не будемо перетворюватися на перешкоду і почнемо допомагати дітям шукати себе та свою ціль в житті. Якщо ж не виходить вчити, то може самі повчимося у них, для початку? Можливо, тоді ми почнемо їх краще розуміти? Так-так, ось ці маленькі безтурботні крихітки можуть дати нам набагато більше, ніж ми їм. Давайте будемо рости разом з ними!
П’ять причин брати приклад з дитини:
1) Хоробрість перед невідомим.
Багато хто заперечать: “Якби дитина знала, що розетка може вдарити струмом, то ніколи б до неї не полізла. Це не хоробрість — це незнання”.
Ось тут і криється розгадка багатьох наших невдач — успішна людина ніколи не знає, де її “вдарить струмом”, але вона не боїться шукати нові небезпеки, а разом з ними й нові можливості. Якби кожен знав, де йому пощастить і який проект принесе максимальний прибуток, всі перетворилися б на мільярдерів. У цьому й відмінність успішних від невдах — вони не бояться ризикувати й пірнати у невідоме.
2) Бути щасливим тут і зараз.
Для дитини не існує минулого й майбутнього, вона живе теперішнім. Вона радіє життю в цю хвилину, незалежно від того, що було вчора, місяць тому, рік. І з майбутнім у дітей все просто: найтриваліший термін — це найближчі вихідні, коли підуть з татом купувати нову іграшку.
У дорослих в цьому питанні великі неприємності. Ми або живемо десь в позаминулому році, або десь в наступній весні, коли у свекрухи троюрідної сестри буде річниця весілля з колишнім чоловіком. Найчастіше ми звертаємо свій погляд у далеке минуле, повертаючи до світлого майбутнього свій зад. Природно, що майбутнє відповідає “взаємністю”. Ми ніколи не живемо істинною миттю, НІКОЛИ! Саме зараз ми існуємо тільки фізично… думками нас немає… на жаль.
3) Шукати радість у дрібницях.
Діти не претендують на підкорення світу, їх не турбують курси валют, їм не цікава ситуація в країні — вони вміють знаходити радість в дрібницях. Дали цукерку — щастя; з’явилася нова іграшка — нова радість настала; поласував булкою з варенням — і життя прекрасне!
Дорослі це втратили, жовте осіннє листя радує далеко не всіх. Для істинної радості з роками нам потрібно все більше і більше. І не факт, що покупка триповерхового палацу зробить його власника щасливим.
4) Щирі емоції.
Дитина — світле втілення щирості. Всі хитрощі та махінації стосовно батьків та родичів прийдуть пізніше. Але в перші роки життя їх відкритість і правдивість повинна слугувати яскравим прикладом для наслідування. У світі дорослих все заплутано й занедбано — зараз практично неможливо зустріти людину, яка буде самим собою. Кожен до неподобства обвішаний масками, ярликами і фотошопними емоціями (або ботоксними, в кого як). Дістатися до справжнього лиця практично неможливо.
5) Бажання бути центром всесвіту.
Так, є дитячий егоїзм. Так, діти вважають, що вся увага повинна бути звернена тільки до них. Так, ви повинні все кинути й займатися тільки ними (вони дійсно так вважають і ніякі відмазки не приймаються). Але! Дорослі розгубили ці якості на шляху дорослішання, а вони могли б їм стати в пригоді. Не потрібно ставати егоїстами, потрібно всього лише цінувати й поважати себе такими, якими ми є. Не обов’язково ставити себе в центр всесвіту, досить знати свою вартість і постійно підвищувати ціну, шляхом самовдосконалення та здобуття нових навичок. А що ж ми спостерігаємо — люди добровільно і за безцінь віддають себе в рабство обставинам і роботодавцям. Самооцінка або дуже занижена, або взагалі зі знаком “-“. Люди готові працювати практично за їжу, аби зайвий раз не напружуватися та залишити все як є.
Ще не зіпсована дорослою депресивністю дитина дивиться на світ зовсім по іншому: “Є тільки я і мої бажання! І якщо негайно не дасте пиріг з вишнею — будуть проблеми! Питання є?”
Давайте ж пильніше придивлятися до наших маленьких шибеників.
У них дійсно є чому повчитися!