МОЯ КНИГА. ЯК ДОВГО ЧЕКАТИ?
Коли чекаєш ранок, то знаєш, що сонце зійде через певну кількість годин. Коли чекаєш весну, то знаєш, що березень настане через точну кількість днів. Коли чекаєш дитинку, то знаєш, що вагітність триває дев’ять місяців.
Але є події, в яких немає дат. От щось має трапитися, але коли? Навіть більше — ти не знаєш, чи це трапиться взагалі. Ти хочеш, щоб ця подія відбулася, але передбачити це не можеш.
Тяжко? Дуже.
Від першого рядка, коли я почав писати свою книгу, минуло понад десять років. То були часи, коли на сайтах активно продавалися місця під рекламу і чим більше на твоєму сайті сторінок, тим більше ти заробиш. Автоматично згенеровані сторінки успіху не мали, тож доводилося наповнювати їх власноруч.
От саме для цієї мети я й придумав фішку — почав вигадувати власну історію і викладати по одній главі на сайт. Історія розросталася разом із рекламними місцями та відчутного прибутку це не принесло.
Але трапилося щось важливіше.
Я захопився історією.
Я помітив, що мій текст переростає початковий задум. Мені стало шкода використовувати слова, як місця під рекламу, і я видалив сторінки із сайту. Історія набирала сили. Згодом я переписав її під сценарій до мультфільму, який пізніше переможе в «Коронації слова». Але вигадані мною персонажі вирішили, що спочатку їх побачать читачі у книзі, а вже потім глядачі у мультфільмі.
Я продовжив писати повноцінну книгу.
Тяжко, довго, з великими перервами. Мінімум тричі хотів назавжди видалити текст із комп’ютера, щоб не мучити ні себе, ні своїх персонажів. Кілька разів майже повністю переписував всю історію. Іноді заходило в такий глухий кут, що я хапався за голову і думав, навіщо все це мені здалося. Іноді застрягав на одному реченні і цілий тиждень не міг зрушити з місця, бо те речення не давало мені спокою.
Чи був у мене час для написання книги?
Ось не смішіть.
Власний бізнес на межі виживання, кількаразова зміна роботи, одна криза, друга, ковід… війна. Були часи, коли ми зазирали у маршрутку, щоб побачити скільки коштує проїзд, бо кошти в прямому сенсі були на нулі. Здавалося б, яка в дідька книга. Ти що, Сергію, з глузду з’їхав? Але я продовжував писати.
І тут варто поглянути на початок цього допису і запитати:
“Як довго чекати?”
Я не знав, ні коли я допишу рукопис, і чи допишу його взагалі, ні коли вийде книга, бо в той час це виглядало, як маячня божевільного. Тут звісно можна завалити текст мотиваційними цитатами успішного успіху і довго розповідати, як тяжко йти до своєї мети, але найкраще повчає чийсь приклад, чиясь історія, і не навмисно написана для глянцевого журналу, а прожита, протоптана, виплакана, вистраждана, зі стертими об каміння підошвами, з подертими об чагарники долонями. Я прочитав багато таких історій. І вони були і залишаються моїм джерелом сили та безперебійним блоком живлення моєї віри.
Я вірив!
Я не знав дати, але я вірив! Десять років.
Цього місяця я отримав пропозицію на видання моєї книги від одного з видавництв!
“Бобер Бамсі. Хранитель ковчега” незабаром побачить світ. Угода підписана й наразі йде підготовка до друку. В наступних дописах розповім більш детально і про Бобрика, і як все відбувалося.
А поки що нетерпляче чекаю народження моєї першої книги, дати виходу якої я звісно ж не знаю)))
