Стежками Вічної ріки

Коли прогулюєшся берегом річки, то зазвичай не дивишся ні на берег, ні на річку. Ти їх просто не помічаєш. Вся твоя увага або під ногами, або ж десь так далеко, що навіть коли й оглядаєшся довкола, то мозок підміняє пейзаж на слайди офісу, квартири з вічним ремонтом або ж на худий баланс на картці.

Ми весь час десь не тут. А річка тече.

Тече і Вічна ріка. В її потоках згасають зірки й щомиті спалахують нові; зароджуються планети й зникають галактики, а ще струменіють чиїсь життя, щасливі й не дуже. В її водах — що було і що буде, і навіть те, що могло б бути, та не склалося. У всесвіті ніщо не стоїть на місці. Власне, й самого місця немає, бо як з’явитися постійному, коли все довкола плинне.
Як тканина зіткана із ниток, так і ріка сплетена зі Стежок. Небосхил, струмок, планета-гігант і бджола, що носить мед, — все у всесвіті йде своїм шляхом. От тільки шлях цей вони не обирали, тож і Стежка у них одна, без варіантів. Як сонце не почне обертатися в інший бік, так і миша полівка не перестане рити свої нори, бо їй набридло. Вибір за них зробив той, хто їх створив. Це і є життя, їхнє.

А що ж людина?

А людина навпаки — весь час на розпутті. Щодня, щороку, щохвилини мусить вибирати, якою зі Стежок піти. Встати о сьомій, чи ліпше о сьомій тридцять? Одягнути червону, чи може синю? Поступати на дизайнера, чи ліпше маркетолог? А якщо варіантів не два, а більше, то ще складніше. І саме в цю мить ти маг, чарівник, вершитель, адже саме зараз ти змінюєш своє майбутнє. І від того, якою Стежкою ти підеш, залежить те, які Стежки ти знайдеш.
Складно передати почуття, коли шлях обрано вірно й він зливається з Вічною Рікою. На тебе зсередини тисне така радість, що тілесної оболонки стає замало. Об’єму легень ледве вистачає на те, щоб надихатися, бо навіть повітря пахне по-іншому. Тобі хочеться розчинитися у всесвіті. На очах сльози, на душі сонце, ти на хвилі щастя.
Звичайно, на вірному шляху бувають і проблеми, і незгоди, але це скоріше  випробування, перевірка на міць. Всі негаразди лиш загартовують тебе, роблять сильнішим. На своїй Стежці ти повний сил, адже ти плинеш в одному напрямку з Рікою, і вся її міць лиш примножує твою власну в стократ.

Та часом ми звертаємо не туди... і Стежка виявляється не нашою.

Причини різні: вирішив поспіхом і не обмізкував; послухав когось, а не подумав сам; побачив у когось, а воно не твоє. Та халепа не в цьому. Темінь починається тоді, коли ти не усвідомлюєш, що плентаєшся не своєю Стежкою. Сили тебе покидають навіть не з кожним днем, а з кожною хвилиною. З наступним кроком наплічник все тяжчий, а багнюки на ногах все більше. І навіть розпуття, щоб звернути на іншу Стежку, все далі й далі. А дехто до нього навіть і не доходить.

Стежка не твоя, а де твоя, ти не знаєш. Іноді буває й так.

Іноді буває... тяжко. Ні-ні, в тебе все гаразд. На роботі все добре, в родині всі живі здорові, можеш дозволити собі сходити в ресторан... вихідними, ти не голодний... біологічно. Але тобі десь під легенями так давить, немов ти три дні не їв. Ідеш вулицею і не можеш підняти повіки, вони важкі... важке лице, важка голова. Тобі легше дивитися, як змінюються камінці на асфальті й зникають в тебе під кросівками, чим підняти очі на людей. Тобі взагалі хочеться лягти десь там внизу, на рівні тих камінців і зникнути разом з ними... Ти голодний душею. Ти хочеш їсти світле, а на тарілках одне лиш тьмяне, та й тарілки... не мились давно. Ти хочеш пити прозоре, а тобі подають мутне. Хочеш творити, а мусиш жувати пережоване.

Ти не там.

Підведи голову, встань, озирнися! Не чекай поки заберуть зіпсоване і принесуть інше, і принесуть знову... їхнє. Піди знайди Своє! Як? Послухай серце, відключи мозок, включиш його згодом, спочатку серце. Подивися уважно на Стежку поперед себе, яка вона? Який в неї настрій, він збігається з твоїм? Чи легко твої ноги ступають на її поверхню, чи не ріжуть гострі камінці твої пальці? А потім подивися далі, чи не огорнув Стежку туман, чи не ховається вона в хащах? А ще, зверни увагу на сліди, чиї вони, хто йшов поперед тебе, і чи йшов взагалі?

Спробуй знайти Своє!

Нехай воно буде крихітне, нехай воно буде ледь видиме, нехай воно буде не зовсім таким, про яке ти мріяв. Але ти наситишся. Ти будеш їсти, скільки забажаєш, але твій шлунок не буде важким. Ти будеш пити й напиватися, і забудеш про спрагу назавжди. Спрага в минулому, голод в минулому. Ти ситий... світлом, зорями, ранками, і навіть сутінками та дощем за вікном.

Чому ж так? Чому ж все так разюче змінилося?
...бо ти знайшов Своє. Ти знайшов Свою Стежку!

А що ж ріка?

Ріка тече. Не має вона витоку, нікуди й не впадає, такі ж безкраї і її Стежки. А як же народження, смерть? Це ж початок і кінець, чи не так? Ні, це всього лише відрізок шляху. Людське життя — це Стежка душі, що примкнула до Стежки Землі й на певний час стала людиною. І саме на цій планеті вона пізнає як радість, так і сум, як щастя, так і біль. Деякі речі змінити не під силу, але більшість проблем криється саме у виборі — чи й далі мандрувати своїм шляхом, чи… обрати інший… чужий.
Як до земного життя, так і після нього, душа має одну єдину Стежку й ніколи з неї не сходить. Але щойно вона опиняється на Землі, як відразу ж помічає безліч спокус, тобто Стежок, на які може звернути: той багатший, той здоровіший, той весь час мандрує, чому ж я сиджу вдома? І людина… сходить зі своєї Стежки. Вона покидає той єдиний вірний шлях заради того, щоб… загубитися.

І звертає не туди.

Але життя влаштоване так, що навіть коли Стежка й не твоя, ти все одно пройдеш нею до кінця. От тільки в кінці тобі доведеться запитати в себе: “Чи прожив я це життя, як хотів?”, ”Чи встиг досягти того, про що мріяв?”. Звісно, після земного життя ти повернешся на свою Стежку вічності, але в останню мить озирнешся і задаси собі найболючіше із питань: ”А чи лишив я щось після себе?”.

Не звертай зі своєї Стежки. Ніколи.

Поділитися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

1
Залишити коментар:

avatar
  Підписатися  
найновіші найдавніші більше голосів
Повідомляти про це
Анонім
Гість
Анонім

Так.

Не звертай зі свої стежки.

Любов, терпіння, віра,крепка сім'я, взаєморозуміння радість в душі і в серці це є життя прекрасне.Радість та здоров'я , нехай не залишає Вас НІКОЛИ.