“Ох і перепадає тій голівці...” Як на мене гепнулася шафа, я вже розповідав. Та якби ж та шафа була єдиним твердим предметом, з яким стикалася моя голова. Інколи мені здається, ніби вона сама вишукує об що вдаритися і в яку халепу вплутати тіло. Мабуть, є в макітри якась глобальна ціль, до якої вона йде через...
Дуже люблю осінь. А особливо, коли ще досить тепло, під ногами багато листя, але ще чимало й на деревах. Вітер не холодний, а ліпше, коли його і взагалі немає — вкрай чудово коли тихо. Тоді листочки по одному тихенько падають і ти дивишся, як вони повільно кружляють у повітрі й тобі хочеться, щоб вони якомога...
Не знаю, як це мені вдавалося, але в мене був найважчий портфель у класі, а можливо, і на всю школу ― старші класи взагалі з одним зошитом ходили. Єдине положення, в якому я міг справлятися з такою вагою ― зігнутися в три погибелі й тримати тулуб паралельно землі. По-іншому ніяк, бо щойно починаєш розправлятися, відразу...
Коли стояв я босий серед поля, Не знав кого несе до мене доля, Зривав нервово те колосся, Коли узрів її розпатлане волосся.
Був у нас такий атракціон — сидіти горобцями на вербі, поки під нами проходили корівки з пасовища. Затамувавши подих, ми пильно вдивлялися в лісок, з якого ось-ось мав виїхати пастух на коні. А вже за ним пленталося сімсот голів великої рогатої худоби. Їхня вервечка настільки розтягувалася яром, що коли перші вже підходили до нас, то...
З настанням темряви дощ остаточно збожеволів. Його нахабні лапи так шмагали по обличчю, що не давали підвести повік. Залишалося тільки дивитися під ноги та безупинно протирати очі рукавом. Асфальт залишився далеко позаду і дорога перетворилася на місиво бруду, трави та каменів. Одяг по вінця набрався води і по вазі скидався на мішок піску. Виснажене тіло...
Коли я був зовсім маленьким, мене шафою привалило. З тієї лихої миті, мабуть, все й почалося. Принаймні, точкою відліку всієї дивини, що зі мною трапилась у дорослому житті, я вважаю саме той випадок.
Заднє колесо до того вже хилиталося, що Баргуд пересів на інший бік воза, аби тільки те не відпало. Стомлені Гурди вже третій день не відпочивали і ледь не падали на лапи. По землі підступно повзла ніч, а до Брахзена ще годин сім.
