Стежками Вічної ріки

Коли прогулюєшся берегом річки, то зазвичай не дивишся ні на берег, ні на річку. Ти їх просто не помічаєш. Вся твоя увага або під ногами, або ж десь так далеко, що навіть коли й оглядаєшся довкола, то мозок підміняє пейзаж на слайди офісу, квартири з вічним ремонтом або ж на худий баланс на картці. Ми...

Читати далі →

Колискова для Проні

Як він грає… Ні, він не грає ― він напоює музикою. Щойно минеш ресторацію «За двома зайцями», і ти в полоні. Ти зловив перші краплини мелодії і все, ти хочеш пірнути в неї з головою. Вниз по Узвозу ти вже не підеш, а помчиш наверх, до джерела. Андріївська лишається по ліву руку і ти бачиш...

Читати далі →

“Ох і перепадає тій голівці...”

“Ох і перепадає тій голівці...” Як на мене гепнулася шафа, я вже розповідав. Та якби ж та шафа була єдиним твердим предметом, з яким стикалася моя голова. Інколи мені здається, ніби вона сама вишукує об що вдаритися і в яку халепу вплутати тіло. Мабуть, є в макітри якась глобальна ціль, до якої вона йде через...

Читати далі →

Я дуже відповідальна дитина

Не знаю, як це мені вдавалося, але в мене був найважчий портфель у класі, а можливо, і на всю школу ― старші класи взагалі з одним зошитом ходили. Єдине положення, в якому я міг справлятися з такою вагою ― зігнутися в три погибелі й тримати тулуб паралельно землі. По-іншому ніяк, бо щойно починаєш розправлятися, відразу...

Читати далі →

Як я в універі вчився

Перші спроби підзаробити. Як згадаю, де мене носило — в очах темніти починає. Хіба я міг подумати, що буду писати книги, коли косив траву на узбіччі траси в 35-градусну спеку? Потік машин — три смуги в одну сторону, три в іншу, сонце в зеніті і я з косою (ні-ні, не на голові, в руках). Але...

Читати далі →

Дідько телевізор і втрачений час

Історично склалося, що негативні емоції мають перевагу над позитивними. У дуже далеких наших пращурів (ще волохатих і з дровеняками в руках) сенсом усього життя було добування їжі. Уявіть на мить — з одягу на вас лише шматок чиєїсь шкіри, а жували ви щось тиждень тому. Щоб знову побалувати себе м'ясом доведеться ще тиждень за ним...

Читати далі →

Люблю осінь

Дуже люблю осінь. А особливо, коли ще досить тепло, під ногами багато листя, але ще чимало й на деревах. Вітер не холодний, а ліпше, коли його і взагалі немає — вкрай чудово коли тихо. Тоді листочки по одному тихенько падають і ти дивишся, як вони повільно кружляють у повітрі й тобі хочеться, щоб вони якомога...

Читати далі →

Над коровами у гіллі

Був у нас такий атракціон — сидіти горобцями на вербі, поки під нами проходили корівки з пасовища. Затамувавши подих, ми пильно вдивлялися в лісок, з якого ось-ось мав виїхати пастух на коні. А вже за ним пленталося сімсот голів великої рогатої худоби. Їхня вервечка настільки розтягувалася яром, що коли перші вже підходили до нас, то...

Читати далі →

Кістяк поміж гіллям

З настанням темряви дощ остаточно збожеволів. Його нахабні лапи так шмагали по обличчю, що не давали підвести повік. Залишалося тільки дивитися під ноги та безупинно протирати очі рукавом. Асфальт залишився далеко позаду і дорога перетворилася на місиво бруду, трави та каменів. Одяг по вінця набрався води і по вазі скидався на мішок піску. Виснажене тіло...

Читати далі →