Як я в універі вчився

Перші спроби підзаробити. Як згадаю, де мене носило — в очах темніти починає. Хіба я міг подумати, що буду писати книги, коли косив траву на узбіччі траси в 35-градусну спеку? Потік машин — три смуги в одну сторону, три в іншу, сонце в зеніті і я з косою (ні-ні, не на голові, в руках). Але...

Читати далі →

Люблю осінь

Дуже люблю осінь. А особливо, коли ще досить тепло, під ногами багато листя, але ще чимало й на деревах. Вітер не холодний, а ліпше, коли його і взагалі немає — вкрай чудово коли тихо. Тоді листочки по одному тихенько падають і ти дивишся, як вони повільно кружляють у повітрі й тобі хочеться, щоб вони якомога...

Читати далі →

Над коровами у гіллі

Був у нас такий атракціон — сидіти горобцями на вербі, поки під нами проходили корівки з пасовища. Затамувавши подих, ми пильно вдивлялися в лісок, з якого ось-ось мав виїхати пастух на коні. А вже за ним пленталося сімсот голів великої рогатої худоби. Їхня вервечка настільки розтягувалася яром, що коли перші вже підходили до нас, то...

Читати далі →

Кістяк поміж гіллям

З настанням темряви дощ остаточно збожеволів. Його нахабні лапи так шмагали по обличчю, що не давали підвести повік. Залишалося тільки дивитися під ноги та безупинно протирати очі рукавом. Асфальт залишився далеко позаду і дорога перетворилася на місиво бруду, трави та каменів. Одяг по вінця набрався води і по вазі скидався на мішок піску. Виснажене тіло...

Читати далі →

Каяття Доміціана

Заднє колесо до того вже хилиталося, що Баргуд пересів на інший бік воза, аби тільки те не відпало. Стомлені Гурди вже третій день не відпочивали і ледь не падали на лапи. По землі підступно повзла ніч, а до Брахзена ще годин сім.

Читати далі →